| -- Марічко, тебе можна побачити на майдані з перших днів революції. Що змушує тебе приходити сюди мало не щодня, виступати саме тут?
-- Так, я тут була на майдані усі дні Помаранчевої революції -- і тиждень тому, і о 9 годині 22 листопада, коли тільки почався мітинг на майдані, і потім декілька разів, і сьогодні, і, якщо у цьому буде потреба, буду виступати тут і надалі. "Нашу Україну" і Віктора Ющенка я підтримувала завжди. Зрештою, було б дивно, якби зараз мене тут не було. Адже у такі моменти, я завжди була на боці свого народу. Я ж і починала співати на "Червоній руті". До речі, тоді я навіть співала приблизно те ж саме, що й зараз. Ну, наприклад, пісню "Ми йдемо", яку написала ще у 1992 році після голодування студентів. Тому усе, що тут відбувається, для мене особисто, радикально не відрізняється. Але зараз "нас багато і нас не подолати". А тоді нас була "горстка малесенька щопта (дрібна)", як казав Василь Стус. І я не можу сказати, що на початку 90-их людям бракувало чогось того, що є зараз. Просто я вважаю, що владу і волю можна здобути лише тоді, коли дійсно дуже сильно цього хочеш.
-- Ти вважаєш, що 13 років тому українці не достатньо сильно хотіли здобути свою незалежність?
* Так, у 1991 році Україна стала незалежною. Але будемо відверті, ми не можемо сказати, що насправді вибороли свою незалежність. Швидше вона була нам подарована, експортована. Тому ми мусили пережити те, що переживаємо зараз. Та сьогодні, гадаю, вже можемо сміливо казати, що у ці дні Україна нарешті по-справжньому здобуває свою реальну незалежність. Звісно, було б занадто самонадіяно щось прогнозувати зараз. Але я однозначно впевнена у перемозі. Думаю, так само налаштовані і всі люди, котрі зараз на майдані.
Зараз головне, щоб усе відбувалося чесно. Вважаю, що власне пере голосування другого туру -- дуже правильний шлях. Бо попри те, що вибори однозначно було фальсифіковано, я не виключаю, що дуже багато людей насправді голосували за Віктора Януковича. Нехай це відбулося через різні причини -- інформаційну блокаду, якісь, можливо, земляцькі асоціації. Але тим не менше, усі ці люди -- теж є українцями. І ні в якому випадку не можна нехтувати їхнім вибором. Просто зараз, я вважаю, має відбутися чесна боротьба, у якій повинен перемогти той, хто є дійсно сильнішим.
-- Зараз увесь світ напружено слідкує за подіями в Україні. Наскільки, на твою думку, змінитися імідж нашої держави після перемоги?
-- Гадаю, після Помаранчевої революції імідж України у світі змінитися кардинально. Наприклад, колись навіть побутували анекдоти про український менталітет, дещо зверхньо говорилося: українці -- такі собі сентиментальні, зворушливі. Але зараз є можливість наочно побачити справжній український менталітет. Ці сентиментальні люди сьогодні щодня варять по 30-літровій каструлі борщу, аби принести її на Хрещатик і нагодувати цілком незнайомих людей, котрі мерзнуть на майдані. Це -- най унікальніша риса мого народу.
-- Зараз багато говориться про те, що зараз народжується українська нація. Ти поділяєш цю думку?
-- Не зовсім. Я вважаю, що українці завжди були такими, якими вони проявили себе зараз. Принаймні, я завжди знала, що моя нація, мій народ -- це дуже шляхетна нація, що українці -- дуже розумні, мудрі і надзвичайно терпеливі люди. Але разом з тим, я також була переконана, що це святе терпіння має певну межу, яка колись усе ж таки увірветься. І що коли це нарешті станеться, зупинити український народ вже буде неможливо. Сьогодні ж своїм співвітчизникам я хочу побажати витримки і терпіння. Ми разом, ми сильні і ми обов’язково переможемо!
розмовляла Катерина ЗЕЛЬМАН
Катерина ЗЕЛЬМАН
| 
