| Щодня буваючи на майдані Незалежності, завжди продивляюсь новинки, що їх пропонує ятка української музики. Сталося так, що я був одним з перших покупців і поціновувачів нещодавно виданого альбому Марії Бурмаки "№ 9". Коли ми розмовляли, вона поцікавилась: яким, на мою думку, є її міф? Відповідь – у назві інтерв’ю. Хто ще з українських виконавців міг заспівати: "Місто ангелів і дощів, на казкові малюнки схоже. Тільки ангелів – ні душі, а лиш просто так – перехожі. Місто, що не чуже мені, золоте павутиння вулиць. Все, здається, давно заснуло, окрім світла в однім вікні…" І хто ще міг створити музику, не гіршу від її bon dieu Стінга?
-Пані Маріє, досить продивитись бодай кілька українських видань, не кажучи про ТБ та радіо, аби жахнутись: наскільки заангажованою є наша журналістика. Що Ви з приводу цього думаєте?
-Я не хочу нікому давати оцінку й засуджувати, тому що я сама – журналіст. Є, звичайно, моменти, коли ти розумієш, що людина не має своєї позиції або просто матеріальні цінності відіграють для неї найбільшу роль. Але кожен сам собі суддя, і я ж не знаю які внутрішні проблеми чи життєві ситуації викликали такий стиль поведінки журналіста. Людині, скажімо, надзвичайно потрібні гроші, й вона йде на такий крок; звідки ми знаємо, що її штовхає на це? Можливо, просто жадоба до грошей, бажання бути багатшим; а можливо, якісь невирішені проблеми. Тому не хочу нікого ображати. Як сказано, не суди нікого й не будеш судимим. Я абсолютно переконана: якщо людина чинить нещиро й нечесно, то найголовніший суддя – це сама ця людина. З іншого боку, якщо людина може обґрунтувати свої переконання і чесна перед собою, але її позиція не співпадає з моєю, то я не можу її зневажати: вона відстоює свою точку зору, а я свою.
-Так, але йдеться дещо про інше. Скажімо, Дмитро Корчинський заявляв, що його телепрограма – найвища точка української журналістики. Зрозуміло, на чий млин він льє воду в своїй діяльності, але сумнівно, що на це його штовхають невирішені життєві проблеми, а тим більш - щирі переконання.
-Я теж так не думаю, але українська журналістика в більшості своїй – корумпована, заангажована. І тут справа не тільки в Дмитрові Корчинському. Така журналістика потрібна владі, а інакше подібні програми не виходили б. Тобто, проблема значно глобальніша, загальнополітична. Так, звичайно, щось треба змінювати, але що можу зробити, наприклад, я? Казати правду і щиро виконувати свою роботу.
-А Ви можете уявити себе, скажімо, народним депутатом, як Оксана Білозір?
-Я цікавлюсь політикою, але не намагаюсь робити того, в чому я некомпетентна. І вважаю, що якби кожен робив так само, був чесним і не йшов проти себе, то, можливо, щось і змінилося б на краще.
-На Вашу думку, чи стане цей рік переломним в історії України?
-Так, ця осінь буде дуже цікавою і переломною. І для журналістів теж. Ось чому мені не хочеться давати їм оцінки зараз? – тому що я розумію, що це всі люди підвладні. Це дуже велика розкіш – залишатись абсолютно об’єктивним, і багато людей, які її собі дозволяють, зараз без роботи взагалі, тому що всі засоби масової інформації відстоюють чиюсь позицію, чиїсь інтереси – нинішньої влади або опозиції. І доки залишатиметься така ситуація, для журналістів нічого не зміниться.
-А якщо Президентом стане Віктор Ющенко, ця ситуація, на Вашу думку, не поліпшиться? Засоби масової інформації прославлятимуть його й тиснутимуть на нову опозицію, в якій опиниться нинішня верхівка?
-Мені складно прогнозувати, як саме це буде, але те, що Ющенко – людина моральна, яка сповідує християнські цінності, чесна, освічена, розумна людина, яка любить історію й культуру країни, в якій живе, -це не може не позначитись на усій вертикалі. Адже смаки найголовнішої людини в державі, як правило, позначаються на всій системі виконавчої влади. Якщо Ющенко цінує українську мову, то нею й говорили всі в Нацбанку, коли він там працював. Через те в разі його перемоги україномовна й взагалі спрямована на справжній розвиток України преса безперечно займе провідні позиції. І звичайно, це стосується й української мови взагалі. Українські виконавці, та зрештою – будь-які українські виробники - будуть захищені. Для мене це особливо болюча проблема, адже і український музичний, і книговидавничий, і весь інформаційний ринок – на разі незахищений. Ми можемо говорити про різні високі матерії, але якщо в Україні продаються мільйони примірників російських книжок, вдвічі дешевших за українські, то зрозуміло, що їх і купує пересічний читач, враховуючи його купівельну спроможність. Українську культуру протягом останнього десятиліття ніхто не пропагує. І це стосується й літератури, й музики, й кіно. Така ж ситуація і з газетами. Можливо, все зміниться на краще і виникнуть сприятливі умови, хоча передбачати – марна справа. Адже до влади прийде не одна нова людина, - зміниться ціла команда.
-Якими є Ваші особисті стосунки з журналістами? Вони сприяють Вам у творчості чи навпаки "вставляють палки в колеса"?
-У мене дійсно така унікальна ситуація серед українських виконавців, що я завжди знаходжусь "з обох боків барикад" – як співачка, і як журналіст. За законами шоу-бізнесу артист має бути трошки міфотворцем. Не обов’язково створювати скандали навколо себе, але коли все просто й зрозуміло, то журналісти часто-густо не знають про що писати, адже не всі вони – музикознавці. Я знаю чи не всіх київських журналістів, завжди рада їх бачити, з дуже багатьма у мене є певні історії і нам є що згадати, внаслідок цього виникають дружні стосунки.
-Це допомагає чи заважає в роботі?[/ b>
-Скоріше допомагає. Іноді буває, що після прес-конференції журналісти пишуть такі речі, які зовсім не до вподоби якомусь виконавцю. Але тут проблема не в журналістах. У нас дуже багато виконавців, які не в змозі двох слів зв’язати. Тому мені зрозуміла позиція журналістів: якщо не можеш говорити, то мовчи. Адже дуже важко зробити, наприклад, інтерв’ю, коли співрозмовник крім "бе" і "ме" нічого по суті не каже, навіть коли його запитують елементарні речі. Що може потім написати хай навіть найвидатніший журналіст?
-На щастя, Марія Бурмака – це зовсім інша історія. Це дійсно унікальний випадок – одна з кращих співачок країни закінчила аспірантуру з журналістики. До речі, яка тема кандидатської дисертації?
-"Технологія створення телевізійних програм". Тож насправді журналістів я дуже поважаю. Це, як правило, люди дуже розумні й освічені. Звичайно, трапляється, коли дехто хоче заробити собі певний капітал на чиємусь авторитеті і починає критично оцінювати чийсь музичний доробок, не маючи музичної освіти, тобто роблячи це по-дилетантськи. Я вже займаюсь музикою чимало років і досить багато зробила для України. Тож коли журналіст запитує у мене "з чого Ви починали", то я вже не відповідаю, а він, певно, розцінює це як зверхність. Але я сама як журналіст не дозволю собі прийти на зустріч з людиною, яка вже багато років працює, і розпитувати як вона починала. Я підготую такі запитання, від яких вона буде просто вражена: оце журналіст!
-Ми згадали про міфотворчість артиста. Яким є міф Марії Бурмаки у її власному уявленні, і чи збігається він зі створеним в засобах масової інформації?
-Дуже багатьом людям в наш час хочеться стабільності, хочеться бачити успішних людей і зокрема – успішних жінок. Уже певний час у мене небезхмарний період в особистому житті. Мені досить важко, але я волію не говорити про це. А проте досі я читаю в різних матеріалах про себе, що Марія Бурмака – це хороша дружина, така домашня жінка, дуже позитивна і "кучерява". І я це не хочу спростовувати, тому що люди бажають бачити мене такою. Можливо, насправді не все так прекрасно, але я цей міф не хочу порушувати: нехай думають, що у когось все добре, хтось все встигає, у когось все йде якнайкраще, хтось завжди посміхається. Мені не хочеться руйнувати цієї картини, хоча десь у пресі й можна було б пожалітися. Я підтримую цей міф.
-Це щодо особистого життя, а міф творчої людини, зірки естради у філософському позитивному смислі, коли навколо виконавця виникає ореол і людина на сцені відокремлюється від людини в житті?
-Цікаве запитання, але мені важко відповісти.
-(До розмови долучається директор продюсерської агенції MIA Віталій Пастух.) У Марії немає якогось штучного ореолу, вона світиться любов’ю до людей і любов’ю людей до неї. Ми нічого ніколи не придумуємо, справді.
-Анатолію, скажіть, будь ласка, а який у мене міф?
-Найінтелектуальніша найвишуканіша співачка України. І я ще раз переконався, що це саме той випадок, коли міф і реальність тотожні.
Анатолій Дичка
|
