| Відома співачка досі відчуває наслідки “помаранчевого” тавра, але продовжує працювати й готує новий альбом
Кажуть, що жінки, які носять ім’я Богородиці, перебувають під її особливим святим покровом. Мабуть, благословіння Діви Марії отримала й Марія Бурмака. Заслужена артистка України, автор музики та текстів до власних пісень, кандидат наук в області телебачення й кандидат філологічних наук - чи часто можна зустріти співачку, в якій би так органічно поєднувалися природна краса, високий інтелект та рідкісний талант? Зустрілися ми з Марією в одній з кав’ярень на старовинному подолі. Її вбрання було яскраво-бірюзового кольору і з першого погляду на неї я відчула прилив гарного настрою. Ми пили каву, і Марія люб’язно відповідала на всі мої питання.
- Марічко, розкажіть, як батьки ставилися до вашого захоплення музикою й поезією? Чи не хотілося вам у дитинстві, як багатьом, покинути музичну школу?
- Батьки до моїх занять музикою ставилися дуже серйозно. До речі, грати на гітарі я почала набагато раніше, ніж писати вірші, - до музичної школи мене віддали у 9 років. Справді, сьогодні смішно згадати, але спочатку я не хотіла туди ходити, інколи прогулювала уроки. Але мама з татом наполягали, щоб я не полишала занять.
Я взагалі виросла в музичному середовищі: у нас дома часто лунала класична музика, до того ж мій тато чудово грає на скрипці. Спочатку мене орієнтували на кар’єру академічного музиканта, але потім, порадившись з батьками, я вирішила, що обов’язково повинна мати інший фах, який би зміг мене прогодувати. Оскільки мої батьки - викладачі, то, наслідуючи їх, я вступила до Харківського університету на філологічний факультет.
Уже навчаючись, полюбила читати поезію, але писати сама я тоді не пробувала. Хоча в дитинстві ми з татом любили грати у таку гру, коли потрібно було римувати слова. Отож для пісень я почала писати досить пізно. Мій перший альбом „Марія” вийшов у 1992 році, коли мені було 22. Після цього батьки почали переконувати мене, що займатися творчістю дуже важливо, бо мистецтво насамперед впливає на душу людини.
- Ви народилися у Харкові. Мабуть, треба було мати неабияку сміливість, аби приїхати підкорювати столицю?
- Сміливість, як кажуть, міста бере. Хоча, звісно, для кожної людини покинути рідну домівку та приїхати до столиці – це нелегкий крок. Дехто робить його раніше, їдучи вступати до київських вузів. Я свого часу цього не зробила. Лише закінчивши університет, - а на той час я вже випустила два компакт-диски - я наважилася вирушити до Києва. Мене вабила робота на телебаченні, і я хотіла спробувати себе у цьому. У Києві я одразу ж отримала запрошення на УТ-1, але обставини склалися так, що мені не довелося працювати на цьому каналі. Натомість я потрапила на СТБ, де вела передачу „Хто там”.
Сьогодні Київ для мене - рідне місто. Єдина складність полягає у тому, що в Харкові залишилися мої батьки, за якими я дуже сумую.
- Якось ви казали, що артист має бути трішки міфотворцем. Журналіст же повинен міфи розвінчувати. Як ви поєднуєте в собі ці взаємовиключні професії?
- Я вже досить тривалий час не працюю журналістом. Справа в тому, що журналістика – такий же наркотик, як і музика. Щоб займатися цією справою, необхідно віддавати їй всі свої сили та весь час, якого нині мені катастрофічно не вистачає.
- Отож ви визначилися і тепер є суто співачкою? Ви однією з перших вийшли на Майдан. Скажіть, чи змінилося ваше життя після Помаранчевої революції?
- Думаю, якби ми не перемогли, воно змінилося б кардинально й далеко не в кращий бік. Сьогодні ж моє життя залишається таким, як і раніше. А коли відбудуться вагомі зміни, це відчують усі, а не лише я, бо вони стосуватимуться насамперед стану української мови та української музики в теле- й радіопросторі. Поки що, на жаль, змін немає.
Єдине, чого додала мені революція, так це роботи – все, заплановане на осінь, я мусила починати аж січня. Адже в жовтні-грудні я не мала жодного вільного дня. Я – музикант, тож головне моє заняття далеке від політичних дискусій. І хоча після революції як „помаранчева”, я стала не зовсім бажаним гостем на деяких концертах (і це незважаючи на те, що революція таки перемогла!), продовжую працювати, не звертаючи уваги на подібні зауваження. Бо творчість – це сенс мого існування. Навіть на Майдан я виходила не так задля політичних інтересів, як для того, щоб дарувати людям свої пісні. До речі, я вирішила, що то була остання революція в моєму житті. Більше ніколи я не хочу брати участь у політичних баталіях.
- Ваші пісні, такі як „Ми йдемо”, „Не бійся жити”, „Листопад (Дороги назад вже нема)”, стали гімнами Помаранчевої революції, але були написані задовго до неї. Можливо, то ваша творча інтуїція підказувала вам про невідворотність таких подій?
- Ні, не підказувала. Восени, коли я співала на Майдані, я не була впевнена в тому, що революція переможе. А писати ті пісні мене спонукали найрізноманітніші відчуття, які час від часу виникали в моєму серці.
Загалом я дуже патріотично налаштована людина. Живучи в Харкові, мені було нестерпно боляче дивитися на те, як паплюжать українську культуру, зневажають українську мову та принижують все українське. І той біль часом виливався піснями.
Пісню „Ми йдемо” я написала 12 років тому, але вона прозвучала актуально. Виходить, я завжди була послідовною у своїх позиціях і потрапила в точку.
- А як ви познайомилися з Віктором Ющенком, адже не секрет, що у вас із президентською родиною дуже добрі стосунки?
- З Віктором Андрійовичем ми познайомилися в 98-му році, коли він був головою Національног банку. Через знайомого я передала йому записи своєї музики, і наступного ранку він запоросив мене в гості. Пригадую, як тоді він сказав мені багато теплих слів. В момент нашої зустрічі з Ющенком в моєму житті саме настав період якогось спустошення, сумнівів, коли не знаєш, чи правильний шлях ти обрав. Так буває в житті кожної творчої людини. Віктор Андрійович дуже підтримав мене на той час, за що я йому й досі вдячна.
- Виходить, що в житті всі ваші бажання здійснюються: ви - відома співачка, успішна журналістка, давно знайомі з Президентом і навіть перетиналися зі Стінгом. Ви завжди досягаєте бажаного?
- На жаль, не завжди. Я постійно ставлю собі якісь цілі, але в мене постійно з’являються нові мрії, і коли третина з них здійснюється, то я вважаю, що це вже багато. Насамперед, я не ставлю перед собою недосяжної мети - мої мрії завжди є цілком реальними. Головне - не сидіти, склавши руки, бо, щоб щось відбулося, потрібно щось робити. Я це пам’ятаю, і тому завжди перебуваю в стані безперервної дії.
Звісно, щось виходить, щось – ні, але я ніколи не втрачаю надію. Наприклад знайомство зі Стінгом – це здійснення мрії в чистому вигляді. Взагалі Стінг – мій улюблений співак, його пісні є дуже близькими мені. А зустрілися ми з ним абсолютно випадково, в аеропорту, в той час коли я поверталася з Австралії. Одже, дива дійсно трапляються!
- А які у вас плани на найближче майбутнє?
- Насамперед, я планую багато концертів, братиму участь у різноманітних акціях. До того ж я задіяна у заходах з Євробачення, а з 24 травня збираюся в тур містами України. Словом, відпочивати не доведеться. Інколи мені навіть здається, що в поїздах та автобусах я проводжу більше часу, ніж у себе вдома!
Паралельно я починаю роботу над новим альбомом, деякі пісні до якого вже написані. Думаю, для моїх шанувальників він стане справжнім сюрпризом.
- У вас підростає донька Яринка, якій на сьогодні виповнилося 10 років. Ви хотіли б, щоб вона, як ви опанувала музику?
- Я чинитиму так, як свого часу вчинили мої батьки. Зараз Яринка навчається в музичній школі в класі гри на гітарі. В неї дуже гарний голос та абсолютний слух, до того ж вона чудово володіє інструментом. Одже, якщо вона захоче піти цим шляхом, то матиме для цього всі шанси. Але, звісно, їй доведеться багато працювати, бо, якщои людина хоче бути музикантом, вона обов’язково має стати справжнім професіоналом.
Також я наполягатиму, аби Ярина, окрім музичної освіти, освоїла іншу професію, яка дозволила б їй завжди бути впевненою в завтрішньому дні. Я рада, що моя донька не матиме ілюзій стосовно кар’єри співачки. Адже, дивлячись на мене, вона бачить усі плюси та мінуси цієї професії, і може зробити висновок сама.
Олена КІР’ЯНОВА
| 
