МАРІЯ БУРМАКА: Відчуття, що тебе люблять дуже допомагає жити.

14.03.2008	МАРІЯ БУРМАКА: Відчуття, що тебе люблять дуже допомагає жити. УКРІНФОРМ
КИЇВ, 14 березня. (Віра Маковій - УКРІНФОРМ). Марія Бурмака - відома рок-співачка. Свої пісні виконує виключно за бажанням серця. Днями випустила новий музичний альбом "Саундтреки". Вона також - кандидат філологічних наук і має бажання викладати у вузі. З радістю пригощає гостей домашньою їжею. Сама виховує 13-річну доньку Яринку. Вважає: відчуття, що тебе люблять, допомагає жити. - Маріє, про що Ви співаєте у піснях з нового альбому "Саундтреки" і чому, власне, він так називається? - Про життя. Цей альбом має таку назву, тому що це і є саундтреки мого життя, мого «фільму». Звісно, що в кожного з нас є свої історії. Сумні і радісні, драматичні і зворушливі.І, можливо,саме слухаючи мої пісні дехто переживатиме якусь свою історію, пийматиме якісь рішення, можливо, наважуватиметься на якісь важливі слова . Я би тільки хотіла, щоб пісні з цього альбому стали саундтреками до щасливих моментів вашого життя. У альбомі є 10 повноцінних треків,тобто 10 пісень та 4 бонуси ("Арешт" ТНМК, Літня пісня "Наше радіо" та ремікси на пісні "Пробач" і "Не бійся жити").І зараз , коли сама слухаю вже виданий альбом, не можу без хвилювання. Бо всі ці «мої історії», вони ще живуть в мені. Взагалі так виходить, що альбом у мене видається десь раз на 3 роки. Бо ж для того, щоб написати, а потім записати пісню, треба ж набути якогось досвіду, тобто щось прожити, щось пережити. Я сама пишу музику, слова. Я пишу про власний досвід, або про пережите мною.. До речі ось зараз—альбом вийшов. А я не знаю, чи буде наступний. Чи переживатиму я ще такі почуття, які надихнуть мене. Чи прийде натхнення.. Я ж насправді так і не знаю, як пишуться пісні і хто водить моїм олівцем, коли придумую слова і хто підказує саме ті, самі правильні нотки. І кому мені дякувати за цей Божий дар. - Як народжуються Ваші альбоми? Чи пишете Ви тексти пісень для інших музикантів? - Я вже говорила-- для того, щоб написати альбом, треба прожити історію кожної пісні. Я пишу багато творів, бувають пісні дуже особистісні, в яких я виливаю всю свою душу. Це пісні, які я пишу,бо не можу їх не написати. Деякі з них ніхто ніколи і не почує—настільки вони «інтимні». Але в більшості випадків я пишу пісні, потім ми на репетиціях з музикантами починаємо над ними працювати. Якісь пісні відкладаємо «на потім», якісь вдаються зразу—тут вже колективна творчість, «рулить» якою мій сацндпродюсер, керівник групи. Що ж до пісень для інших виконавців. Писала поки що лише для друзів і на їх прохання.Пісні на мої вірші співають Гайтана - "Діти світла", Ані Лорак - "Повертаюсь", Олександр Пономарьов - "Для неї" та інші співаки. - Як Вам, людині, що постійно перебуває в мистецькому середовищі, бачиться сьогоднішнє життя української музики? - Взагалі-то багато з тих людей, які роблять музику в Україні, є моїми друзями, тому мені досить важко говорити про них в контексті розвитку музичного процесу.Але бувають різні ситуації, коли вдається подивитись на творчість свого друга ніби «зі сторони», як писав сергій Єсенін «большое видится на расстоянии». От коли я нещодавно послухала нову пісню Сашка Положинського(«Тартак») і Нічлави «Не кажучи нікому», то сказати, що вона мене вразила—нічого не сказати.. Вона насправді є великим громадським вчинком.Ця пісня присвячена воїнам УПА. Я зателефонувала Сашкові ,щоб поділитись емоціями, а він сказав: "Перестань плакати, ми писали не для того,щоб ти плакала». Це правда. Вони писали для того, щоб люди зрозуміли серцем такі суперечливі моменти нашої історії. Те саме я можу сказати й про Олега Скрипку. Його фестиваль "Країна мрій" , фестиваль героїчної пісні надзвичайно важливі, через низ молоді люди часто пізнають і починають любити Україну. Ще приклад. Буває, у Донецьку чи в Дніпропетровську я чую, як люди співають "Лиш вона, лиш вона сидітиме сумна...", і розумію, що пісня "Вона" гурту "Плач Єремії" є силою, яка відкриває людські серця. А коли записувала пісню "Арешт" групи ТНМК, то переконалася що Фоззі, який пише ці тексти, - один із найкращих українських поетів. Всі ці люди - позитивні персонажі і безмежно віддані музиці. Вони є величинами в контексті української культури й історії. Важко навіть оцінити що вони насправді роблять для України. Ну і ще одне. Писати і співати в Україні українською мовою—це вже маленький подвиг. Бо ж на багатьох радіостанціях пісні українською мовою в пісні виявляється «неформатом». Програмні редактори комерційних радіостанцій говорять, що масовий слухач замовляє російську попсу. Але навіть якщо це й так, думаю, що кожен з вищеназваних артистів,і я в тому числі, співатимуть українською. Бо кожен ніби раз і назавжди усвідомив—якщо не я , то моя мова може загинути , забутися, стати нікому не потрібною. І тоді зовсім скоро зникне і Україна. Тобто це така внутрішня відповідальність кожного з нас. - У Вас немає відчуття, що українській культурі не хочуть віддавати її життєву дорогу ? - Можливо. Взагалі деколи складається враження, що Державі абсолютно все одно майбутнє її дітей. Ви звернули увагу скільки зараз по вулицях навіть невеликих міст залів з ігровими автоматими? А ви знаєте, що ігроманія—це залежність, за силою така ж сама, як наркотична.Це хвороба. Але ж хтось заробляє гроші в нашій країні на цьому, фактично на сльозах матерів—в основному ж там діти сидять. А в кажете українська культура... Зараз все що відбувається і те,що можна віднести до котексту «культура»--це особисті зусилля ентузіастів. А щодо шоу-бізнесу—звичайно економічна ситуація не аж надто сприяє—складно людині витратити навіть невелику суму на квиток на концерт, а концертний тур потребує витрат—світло,звук, зали, реклама, робота музикантів. Це не окуповується. Без спонсорської підтримки не обійтись. І вона б була вигідна самим інвесторам, якби був , наприклад , прийнятий закон про меценатство. Але я не люблю багато говорити як складно, от що буде, якщо щось зміниться... Я живу тут і тепер, а не колись. І записую музику, їжджу з концертами, знімаю кліпи, випустила альбом... Складно звичайно, але якщо це—справа твого життя, то ти все одно йтимеш вперед. Хоча деколи здається, що борешся з вітряками, але ы не робити цього , не писати саме таку музику і не мати саме такої позиціі неможливо. - Як Ви думаєте, коли українська культура зможе функціонувати на повну силу? -Та вона і так «функціонує». Справжні таланти і геніі,хіба ж вони можуть не творити? Ви знаєте, що не так давно в США був опублікований список з геніі, що живуть нині? І що єдиний українець у цьому списку—художник Іван Марчук? І скажіть тепер,хто і що може завадити в цьому світі Іванові Марчуку писати картини? Ніхто і ніщо. Сергій Жадан—мій улюблений поет і друг, вважається одним із найяскравішим літератором сучасності, живе в харкові, а я знаю,що це таке--бути українським митцем в російськомовному місті. «Функціонує», ще й як. Справа в тому, що просто багатьом таким геніям складно, в побутовому житті, наприклад. Про них мало знають, їм бракує виставок і творчих вечорів, але це не значить , що саме в цей час вони не створюють шедеври. І справа Держави , на мій погляд, більш уважно ставитись до людей, якієїї гордістю. Ну і ще потрібен здоровий глузд. От, наприклад, прийняли закон про дубляж фільмів українською мовою, а дублюють їх , як мені здається, в Росії. Жахливим, комп'ютерним перекладом. Що викликає спротив навіть у тих, хто українською спілкується в побуті. Іце при тому, що у нас є такий скарб, як Олекса Негребецький. «Альф», «Тачки», «Шрек»... Та російськомовні мої знайомі розмовляли українськими цитатами з його перекладів ціх фільмів і мультиків. Чому б цю людину не зробити «дежурным по апрелю», тобто головним по виконанню цієї постанови з приводу українського дубляжу. - Чи не маєте Ви наміру займатися політикою, як деякі Ваші колеги? - Я найкраще розуміюся на музиці, маю багато ідей, втілення яких приносить мені задоволення. Я знаю, яка музика потрібна саме зараз українському суспільству, і хочу повністю віддатись їй. Та взагалі мені цікава ця сфера діяльності, тому що я завжди вважала себе не лише співачкою, а й громадським діячем. Але сучасна політика, в українському розумінні зараз, на жаль, - це не зараз, а підкилимні ігри, інтриги і кланові інтереси. А я в цьому не спеціаліст. - Чи не хотіли б Ви знову займатися телевізійною діяльністю ? - Є такі думки. Періодично лунають дзвінки, і мене запрошують на телебачення. Але то проекти не запускалися врешті, то мені запропоновані умови не підходили, то мої умови не могли бути виконані... У минулому році була навіть стовідсоткова домовленість з одним із каналів, але чомусь все зірвалося. Я не шкодую, бо просто не витягнула б тоді цієї праці: рік був занадто напруженим. Та і зараз, музика забирає весь час. Хоча,зізнаюсь,за телевізійною роботою скучаю,особливо за прямими ефірами. - А чому Ви вирішили здобути ступінь кандидата філологічних наук? - Бо на той час припала моя журналістьска діяльність і я відчула, що мені бракує багато теоретичних знань. А потім здобуті знання почала співвідностити зі своїм власним досвідом як журналіста, а також як зірки, яка була запрошувана практично на всі канали у всі ток-шоу. От узагальнення цього досвіду і є моя кандидатсяьк диссертація. Це якщо просто відповісти.Я із задоволенням вчилася в аспірантурі, хоча писати було надзвичайно складно. В мене і перша освіта непогана-- у 1992 році я закінчила філологічний факультет Харківського національного університету імені Каразіна , з червоним дипломом, до речі... А чому ще поступала в аспірантуру...може ще і тому, щоб знов відчути себе студенткою. Це так прекрасно! - Чи не сумуєте Ви у своїй концертній діяльності в столиці за рідним Харковом. Розкажіть про свої концерти? Чому сумувати—я не так вже рідко там буваю, просто сідаю в «Столичний експресс» і за п»ять з половиною годин я вдома. Харків дужелюблю, але все-таки вже зараз моє життя більше в Києві. Тут дитина народилась, тут давно живу, тут і друзі всі. Навіть як прїхати в Києві знаю краще набагато. А концерти... Ви знаєте, ось зовсім скоро якраз буде виступ у Харкові, на початку квітня. На День студента також виступала в Харкові. Так що увагою рідного міста я не обділена! А концерти—вони по всій Україні і по всьому світові. Ось скоро в Італію їду. Цікаві концерти були –мої виступи акустичні в США і Торонто позаминулого року. А в Україні небагато є навіть невеликих містечок, де б я не була. - Маріє, Ви - заслужена артистка України, нагороджені орденом Княгині Ольги. Як Ви ставитеся до звань, нагород? Скажу відверто –мені було приємно, коли мене відзначили у 1998 році званням «Заслужена артистка», і коли орден Княгні Ольги минулого року я отримала. Може, тому , що я жінка і мені просто подобається, коли мене відзначають, це як комплімент. Грандіозний комплімент. А може приємно тому, що все . що я робила я робила для України і таким чином ніби Україна мены сказала «дякую». Хіба це не приємно! На концертах же практично ніколи мене не представляють, як Заслужену артистку. Та і ці відзнаки ніяких преференцій і пільг не дають, наскільки я знаю. А до церемоніі отримання ордену я взагалі поставилась як стовідсоткова жінка—спеціально купила сукню. Потім, щоб відзначити зі своїми музикантами цю непересічну подію, я взяла і сукню, і орден з собою до Львова, бо там у мене був концерт. Так от, після концерту я переодяглась з джинсів у вечірню сукню, приколола Орден і ми всі разом в ресторані готелю «Дністер» цей орден ще і «обмивали». - Маріє, скажіть, яких українських письменників Ви читаєте? Можливо, крім віршів, пишете й прозу? - Я люблю читати поезію Юрія Андруховича, Оксани Забужко, Сергія Жадана. Багато моїх віршів стають текстами пісень. Я написала кілька ессе. Веду свій щоденник в Інтернеті. Колись я вела традиційний щоденник, але зараз він далеко захований. Мені цікаво було б писати прозу, але не маю ані часу, ані натхнення, принаймні тепер. Я - імпресіоністична натура, люблю творчість, що основана на враженнях, на відчуттях. - А де Ви відпочиваєте? - Де вийде. Я шалено люблю море, і якщо є маленька можливість, їду туди. Минулого літа була і в Євпаторіі, і в Одесі—часто суміщаю поїздки до моря з «музичними» справами. А коли в нас осінь чи зима, а у мене є можливість хоч тиждень відпочити—тоді їду в далекі теплі краї. - Чим Ви любите займатися у вільний час - звичайно, якщо він Вас трапляється? - Пригощати чимось домашнім своїх гостей. Мені приємно готувати щось смачненьке та нескладне. До мене часто заходять брати, а хлопці люблять поїсти. Ще я дуже люблю дивитися кіно, вибираю стрічки, де грають хороші актори. Дуже сподобався фільм "Париж, я люблю тебе", дуже хочу побачити "Лондон, я люблю тебе". - Марія Бурмака постає просто ідеальною героїнею. Цікаво, чи робили Ви в житті такі речі, за які було соромно? - Ні. Я нічого божевільного не робила. До своїх рішень я зазвичай, крім серця, завжди підключаю й розум. А якщо і робила, то хіба я вам зараз це розповім? - Які у Вас найближчі плани, взагалі плани на майбутнє? Чи можуть чогось цікавого очікувати Ваші шанувальники? - Ми з гуртом готуємося до зйомок п'ятого кліпу . В альбомі «Саундтреки» є така пісня «З днем народження, сонце!». Волна абсолютно світла і сонячна, дуже радісна. Мені самій зараз хочеться такого настрою і хочеться поселити його в душах інших - Ви задоволені, що стали співачкою? Звідки черпаєте енергію для свого насиченого життя? - Нізвідки. Деколи, я просто відчуваю потребу підзарядити батерейки. Втомлююсь, болить голова, погано почуваюся, не хочу співати. Але все одно треба давати концерт. Кожна людина, яка віддається своїй справі, живе важко. Ви знаєте, що тільки 5 відсотків людей на землі може сказати, що отримує задоволення від своєї роботи? Наприклад, у дитинстві дівчата мріють стати балеринами, актрисами, а стають банкірами, бізнес-леді. Але це ж не їхнє! А всі мої знайомі музиканти роблять, те що хотіли в дитинстві. Я теж з дитячих років йшла до своєї мрії. Мої батьки пояснили мені, що треба мати ще якусь професію - на випадок, якщо не вийде стати співачкою. І я здобула освіту журналіста, але, попри те, здійснила свою дитячу мрію. - Що для Вас важливо у житті? - Любити і знати, що тебе люблять. Що у близьких все добре. Надія, що у доньки життя складеться. Що пишеться музика, а слухачі хочуть мене чути і чекали мій новий альбом. Що є друзі і їх немало. А ще дуже важливо—це здоров»я. Днями у мене сильно боліла голова – ы не хотылося нічого.Ані диску, ані друзів бачити.... А сьогодні голова не болить –і радієш прото тому, що сонце, а потім пішов дощ, і ти радієш,що ось, пішов дощ... Так мало людині треба для щастя! . Віра Маковій

Flash Новини Преса Біографія Фотогалерея Музика Тех. райдер Шпалери Гостьова Контакти