Альбом "#9" (2004 рік)
Чому
mp3
   [6.6 Mb]
Це не тільки шоколад   mp3   [6.7 Mb]
Той, той   mp3   [7.8 Mb]
Тільки мовчи   mp3   [7.1 Mb]
Скло   mp3   [7.6 Mb]
Поміж нами   mp3   [6.4 Mb]
Нехай   mp3   [7.4 Mb]
Ніхто із нас   mp3   [7.6 Mb]
Не бійся жити   mp3   [8.3 Mb]
Місто ангелів   mp3   [6.0 Mb]
         
Кліпи:    
Не бійся жити (кліп)   avi   [24 Mb]
Той, той (кліп)   avi   [26 Mb]
Альбом "9" Альбом "9", середина СД обкладинки Альбом "9", зворотня сторона диску


Чому

Говорила собі: ”ніколи”,
Перекреслювала колишнє,
Та вертаються, видно, знову
Почуття нереально ніжні.

Чому мене знаходиш знов,
Одна лише моя любов...

За собою закрила простір
І для себе відкрила вікна,
Я тебе забувала просто,
Не питала себе:”Навіщо?”

Чому мене знаходиш знов,
Одна лише моя любов...

Дуже дивно за небокраєм,
А мене туди знову кличеш,
Я була там, я точно знаю,
Я впізнала тебе в обличчя...

Чому мене знаходиш знов,
Одна лише моя любов...


До гори

Це не тільки шоколад

Як заповільнене кіно
Стихають тіні за вікном
І запах кави з молоком...
Світанок у моїй руці
В тумані, наче в молоці,
Лиш ти і я на світі цим.

Якби не знати взагалі,
Що відбувається, коли
В мені розтоплюється лід...
Слова навмисно загублю,
Бо ще повірити боюсь,
Що, може, я тебе люблю.

Це не тільки шоколад,
Смак ванілі на губах,
Це, коли уже не можеш
Повернутися назад.

У кіноверсії життя,
На смак солодкі почуття,
Це знаєш ти і знаю я.
Та все придумаємо ми,
Які залишились дітьми
У світі світла і пітьми.

Це не тільки шоколад,
Смак ванілі на губах,
Це,коли уже не можеш
Повернутися назад.
Це не тільки шоколад,
Смак ванілі на губах,
Це,коли уже не можеш
Повернутися назад.


До гори

Той, той

Той, той, хто зі мною,
Зупини, заспокой,
Та шепоче дощ — відпусти його.
Хай, хай відлітає,
Він летить — ти відпускай,
Та шепоче ніч — залишись із ним...

Знову повернеться, так несподівано,
Тінню обернеться, ніби опівночі,
Тихо торкнеться він рукою до щоки,
А я знаю це тепло,
Знаю по дотику, я не забула смак,
Згадую досі ще необережно так,
Як тамувала біль, ніби ішла по склу, та все...
Все одно люблю...

Той, той, хто зі мною,
Зупини, заспокой,
Та шепоче дощ — відпусти його.
Хай, хай відлітає,
Він летить — ти відпускай,
Та шепоче ніч — залишись із ним...

Наполовину ніч — наполовину день,
Я не казала: «ні», я не шукала десь,
Я тільки деколи слухала як росте трава
Між міський асфальт...
Тане хвилинами, схоже на містику,
Білим по білому ніби написане,
Те розуміння снів, що берегло мене, тому
Я кажу одне...

Той, той, хто зі мною,
Зупини, заспокой,
Та шепоче дощ — відпусти його.
Хай, хай відлітає,
Він летить — ти відпускай,
Та шепоче ніч — залишись із ним...


До гори

Тільки мовчи

Сонце вночі — далека крапка, сонце вночі...
Місяць для нас стоїть на варті, місяць нічий...
Все зрозуміло, слів не треба, небо сьогодні — наше небо...
Тільки мовчи... ти тільки мовчи...

Дотиком профіль твій виводжу — дивно мені,
Подихом знов тебе знаходжу, як уві сні...
Я доторкнуся — ти не зникнеш, я не боюся знати більше...
Тільки мовчи... ти тільки мовчи...

Ця траекторія падіння напівтонів....
Схожа на мариво, видіння ночей і днів..
Я так давно цього хотіла, я зупинитися не вміла...
Тільки мовчи... ти тільки мовчи...


До гори

Скло

Світ поділено навпіл, на дві половини,
Що придумано нами –не знати повинна,
Очі кольору неба, що кольору ночі,
Я забути не можу, забути не хочу...

Я можу розбити скло,
Я можу лишитись, бо
Я можу програти, хай,
Тільки не питай...
Чи можу віддати сни,
Я можу сказати – ні,
Я можу не знати правильних слів.

Стала дивною трохи, не схожа на себе,
Відраховую кроки від мене до тебе.
Зашифровані файли , sms-ки , e-mail-и —
Дорога між нами — від тебе до мене.

Я можу розбити скло,
Я можу лишитись, бо
Я можу програти, хай,
Тільки не питай...
Чи можу віддати сни,
Я можу сказати — ні,
Я можу не знати правильних слів.

Ми з тобою, як двоє таємних агенти
Лише ти знаєш хто я, а я знаю де ти,
Божевільні ідеї, загублений спокій,
Лише ти знаєш де я, а я знаю хто ти...

Я можу розбити скло,
Я можу лишитись, бо
Я можу програти , хай,
Тільки не питай...
Чи можу віддати сни,
Я можу сказати — ні,
Я можу не знати правильних слів.


До гори

Поміж нами

Світло хай падає в тінь заповільно,
Я зупинити його вже не вільна — і тепер

Поміж нами ніч і бажання висоти..
Поміж нами снів — нерозведені мости,
Поміж нами ті непромовлені слова,
Поміж «я» і «ти» лиш надія проплива...

Там де, лиш серце твоє — ніжна хвиля,
Я вже не зможу піти, не зумію — і тепер

Поміж нами ніч і бажання висоти..
Поміж нами снів — нерозведені мости,
Поміж нами ті непромовлені слова,
Поміж «я» і «ти» лиш надія проплива...

Просто лишитись із ним — це так мало,
Що забуваються сни, я не знала — і тепер...

Поміж нами ніч і бажання висоти...
Поміж нами снів — нерозведені мости,
Поміж нами ті непромовлені слова,
Поміж «я» і «ти» лиш надія проплива...


До гори

Нехай

Я чекатиму тисячу літ, я віки пересиплю в піски
За роки рахуватиму дні, обриватиму їх пелюстки,
Від вікна до вікна я ходжу, все для тебе — і тільки тобі...
Я уже перейшла ту межу,
За якою радість і біль...

Нехай тобі насниться знов і знов
І ніжний подих, лагідний туман,
Нехай душа залишиться зі мною,
Твоя душа — моя.

Я писати почну тобі лист, буде це найніжніший з листів,
Обертається вічності вісь — за тобою іде моя тінь.
Я в слова зашифрую любов, не слова, а мовчання одне...
Я затримаю дихання, бо....
Ти затримаєш дихання десь.

Нехай тобі насниться знов і знов
І ніжний подих, лагідний туман,
Нехай душа залишиться зі мною,
Твоя душа — моя.

На касеті одне: «Відпусти», так благає когось «Океан»,
Тільки серце далеко летить — відпустила його я сама...
Тільки вариться кава, як ніч, у вогонь обертається лід...
За роки рахуватиму дні,
Я чекатиму тисячу літ.

Нехай тобі насниться знов і знов
І ніжний подих, лагідний туман,
Нехай душа залишиться зі мною,
Твоя душа — моя.


До гори

Ніхто із нас

Поза простором і часом пролітають поїзди,
Я із кимось попрощалась, напевно, назавжди ,
Я була необережна в бажаннях і думках,
Я буваю деколи така.

Ніхто із нас, не знає, ні,
Де закінчиться день, де закінчиться ніч,
Ніхто із нас, ні я, ні ти,
Не забуде ніколи ці дні...

Що із нами буде потім — запитання номер два,
Я не написала ноти, не придумала слова,
І така необережність посилить почуття,
Отаке на смак моє життя.

Ніхто із нас, не знає, ні,
Де закінчиться день, де закінчиться ніч,
Ніхто із нас, ні я, ні ти,
Не забуде ніколи ці дні...

У театрі ситуацій зіграла дивну роль,
Я лише одна зі станцій, а ти один перон,
Провінційного вокзалу нерозумна голова...
Я хотіла знати чи жива.

Ніхто із нас, не знає, ні,
Де закінчиться день, де закінчиться ніч,
Ніхто із нас, ні я, ні ти,
Не забуде ніколи ці дні.


До гори

Не бійся жити

І коли залишилася зовсім сама,
І коли вже здається — світла нема,
Коли небо твоє на колір чужим стає,
Ти б виводила лінії знов на руці,
Впізнавала б надію в кожнім лиці,
Малювала б на склі вогонь —
І розбила б скло.

Не бійся жити — світ для того,щоб любити,
Сонце, дощ і вітер,
Небо, зорі, квіти... Все для тебе,
А ти не бійся жити,
Сонце, дощ і вітер,
Небо, зорі, квіти,
Світ для того, щоб любити тебе.

Ти ішла по межі,
Ти ішов по межі,
Тільки знай: ніхто тобі не чужий,
І рука у руці — назавжди твоє тепло.
І не можеш тепер лишитися сам,
Де читаєш мої слова по губам,
Повертає тебе назад моя любов.

Не бійся жити — світ для того, щоб любити,
Сонце, дощ і вітер,
Небо, зорі, квіти... Все для тебе,
А ти не бійся жити,
Сонце, дощ і вітер,
Небо, зорі, квіти,
Світ для того, щоб любити тебе.

Ти у серці своїм — тамований стук,
Ти на дотик, як спалах, навіть на звук,
Ти вже майже летиш — відкрите вікно давно.
Розбивається ніч, ламається час,
Ти гасила вогонь — не згасла свіча,
І не бійся — любов тепер береже тебе.

Не бійся жити — світ для того, щоб любити,
Сонце, дощ і вітер,
Небо, зорі, квіти... Все для тебе,
А ти не бійся жити,
Сонце, дощ і вітер,
Небо, зорі, квіти,
Світ для того, щоб любити тебе.


До гори

Місто Ангелів

Місто Ангелів і дощів на казкові малюнки схоже,
Тільки ангелів — ні душі,
А лиш просто так перехожі...
Місто, що не чуже мені, золоте павутиння вулиць,
Все, здається, давно заснуло, окрім світла в однім вікні...

Тільки раз — і не більше, знаю, не більше,
Щоб забути назавжди...
Лиш на мить стану ближче, я стану ближче...
І не зможу вже піти...

Місто зустрічей і прощань, і розбитих сердець, можливо,
Берег правий і берег лівий,
І всі шанси для сподівань...
Місто звуків і голосів, по бруківці стікає тиша,
Все стає непомітно тихше, і нечутне уже для всіх...

Тільки раз — і не більше, знаю, не більше,
Щоб забути назавжди...
Лиш на мить стану ближче, я стану ближче...
І не зможу вже піти...

Ми стаємо серед дощів, ми цього зорепаду варті,
Що хотіти іще нам варто —
Лиш стояти на цій межі...
Місто пристрасті і образ, і примирень таких гарячих,
Ти, напевно мене пробачиш,
Я прощала тебе не раз...

Тільки раз — і не більше, знаю, не більше,
Щоб забути назавжди...
Лиш на мить стану ближче, я стану ближче...
І не зможу вже піти...


До гори